Робота з костюмом іноді починається не з готової викрійки, а з питання: як узагалі зробити задумане можливим?
Українська майстриня Каріна Глоба працює саме з такими завданнями. Її професійна база сформувалася ще в Запоріжжі, де вона здобула профільну швейну освіту та протягом багатьох років працювала з одягом і текстилем. Після переїзду до Лос-Анджелеса цей досвід отримав нове застосування у сценічних та креативних проєктах, що потребують нестандартного конструювання.
Серед її робіт останніх років — сценічна сукня завдовжки близько 6,5 метра, для якої знадобилося приблизно 600 ярдів тканини, а також сукня для зйомки з розробленою Каріною прихованою магнітною системою від’єднання.
У таких проєктах недостатньо просто вміти працювати з тканиною. Потрібно знайти конструктивний принцип: розрахувати, як поводитиметься матеріал, протестувати різні рішення, побудувати лекала, врахувати рух і зрештою перетворити візуальну ідею на фізичний об’єкт.
FashionHub поговорив із Каріною Глобою про професійний шлях від Запоріжжя до Лос-Анджелеса, роботу методом експерименту та костюми, для яких готового технічного рішення спочатку просто не існує.
— Каріно, ви почали шити ще в дитинстві. Як цей інтерес перетворився на професію?
— Шити я почала ще дитиною. Мені завжди було цікаво працювати з тканиною, щось придумувати й робити своїми руками. Згодом я закінчила швейне училище в Запоріжжі й отримала професійну підготовку.
Відтоді робота з одягом і текстилем супроводжувала мене практично все життя. Були періоди, коли через сім’ю та виховання дітей я працювала менше або робила паузи, але сама професія нікуди не зникла.
З роками мене дедалі більше почала цікавити саме конструктивна частина: не просто виготовити річ, а зрозуміти, як вона побудована, як поводиться матеріал і як можна реалізувати нестандартну форму.
Напевно, тому сьогодні найбільше мене захоплюють проєкти, де готового рішення немає і його потрібно знайти самостійно.
— Після початку повномасштабної війни ви переїхали із Запоріжжя до Лос-Анджелеса. Як ваш попередній досвід знайшов тут нове застосування?
— Після переїзду робота стала для мене ще й способом перемикатися від постійних думок про війну та про те, що відбувається вдома.
Спочатку до мене зверталися з досить звичними завданнями — підігнати одяг, щось переробити чи підшити. Через рекомендації коло замовників розширювалося, і серед них з’явилися люди, пов’язані зі зйомками, сценічними та креативними проєктами.
Саме в таких роботах мій попередній досвід конструювання почав використовуватися по-іншому. Замість готового виробу чи зрозумілої конструкції дедалі частіше була лише візуальна ідея та результат, якого потрібно досягти.
Моє завдання полягало вже не тільки у виготовленні, а й у тому, щоб самостійно знайти конструктивний спосіб реалізації.
Тобто змінився передусім не матеріал, з яким я працювала багато років, а масштаб і характер завдань.
— Що відбувається, коли вам показують костюм або сценічний образ, для якого не існує готової викрійки?
— Спочатку я продумую кілька можливих способів реалізації.
Дивлюся на форму, матеріал, те, як виріб має поводитися на людині або в просторі, і намагаюся уявити конструкцію зсередини. Потім починається тестування.
Можу спробувати перший варіант і зрозуміти, що матеріал поводиться не так, як я очікувала. Тоді переходжу до другого. Іноді найкраще рішення в результаті складається з елементів кількох різних варіантів.
Для мене важливо не просто відтворити зовнішню форму, а знайти конструкцію, завдяки якій ця форма реально працюватиме.
— Для однієї з ваших сценічних суконь знадобилося близько 600 ярдів тканини, а довжина готового виробу сягала приблизно 6,5 метра. Як змінюється конструювання при такому масштабі?
— При такій кількості матеріалу масштаб починає впливати практично на все.
Для цього проєкту я розробила текстильну конструкцію сукні, побудувала лекала, визначила пропорції та спосіб складання окремих частин. Але найскладнішим було контролювати величезний обсяг тканини й перетворити його на одну цілісну форму.
Коли перед тобою фізично знаходяться сотні ярдів матеріалу, навіть звичайні операції стають іншими. Потрібно постійно розуміти, з якою частиною ти працюєш, як вона буде з’єднуватися з наступною і як додавання нового об’єму змінить загальний силует.
Через обсяг матеріалу це було ще й фізично складно. Від початку розробки конструкції до завершення сукні робота тривала близько двох місяців.
Цей проєкт добре показав мені, наскільки сильно масштаб може змінити звичні принципи роботи з одягом.
— Інший ваш проєкт вимагав уже не масштабу, а прихованого механізму: частина сукні мала від’єднатися безпосередньо під час зйомки. Як з’явилося рішення з магнітами?
— За задумом частина сукні мала залишитися затиснутою дверима автомобіля, а коли автомобіль починав рухатися — від’єднатися від основного виробу.
Спочатку я вирішила спробувати дуже тонке ниткове з’єднання, яке мало розриватися при натягуванні. Я виготовила та протестувала такий варіант кілька разів, але результат мене не влаштував: момент роз’єднання був недостатньо контрольованим.
Тоді я запропонувала інший принцип — приховане магнітне з’єднання.
Я замовила магніти різних типів і почала тестувати їх, щоб знайти потрібний баланс. З’єднання мало бути достатньо надійним, щоб до моменту зйомки сукня виглядала як цілісний виріб, але водночас від’єднуватися при необхідному натягуванні.
Після серії тестів я визначила варіант, який працював найбільш передбачувано, і використала його у фінальній конструкції.
Для мене це хороший приклад того, що іноді найскладніша частина роботи над костюмом залишається невидимою для глядача. У фінальному кадрі він бачить кілька секунд дії, але щоб ці кілька секунд спрацювали, спочатку потрібно знайти правильне конструктивне рішення.
— Наскільки важливими у вашій роботі є прототипи, експерименти та невдалі спроби?
— Це нормальна частина процесу.
Коли працюєш із нестандартним завданням, перше рішення не обов’язково виявляється найкращим. Можна багато чого розрахувати, але потім береш реальний матеріал — і бачиш те, чого неможливо було повністю передбачити.
Тоді для мене важливо зрозуміти не просто те, що варіант не спрацював, а чому саме він не спрацював.
Можливо, потрібно змінити матеріал, кріплення, пропорції або сам принцип конструкції. Іноді достатньо невеликого коригування, а іноді від першої ідеї доводиться повністю відмовитися.
Головна мета для мене — знайти спосіб реалізувати задуманий результат.
— Після роботи над такими проєктами ви все ще сприймаєте тканину передусім як матеріал для одягу?
— Уже ні.
Для мене тканина стала матеріалом, із якого можна створювати набагато більше, ніж просто одяг. Це може бути сценічний костюм, великий текстильний об’єкт, декоративний елемент або частина складнішої конструкції.
Вона може рухатися, змінювати форму, приховувати технічне рішення або взаємодіяти з іншими елементами проєкту.
Тому зараз, коли я дивлюся на матеріал, я часто думаю не тільки про те, що з нього можна пошити. Мені цікаво, що з його допомогою можна побудувати і як він може працювати.
— Ваша робота сьогодні поєднує конструювання одягу, сценічні костюми та нестандартну роботу з текстилем. Як ви самі визначаєте свою спеціалізацію?
— Мені складно описати її одним традиційним словом.
У різних проєктах моя роль може поєднувати конструювання, текстильне виготовлення, роботу над нестандартними костюмами, а іноді — створення декоративного або сценічного об’єкта.
Спільним залишається те, що я працюю з текстилем і шукаю конструктивний спосіб реалізувати нестандартну ідею.
Тому найближче мені визначення спеціаліста з конструювання костюмів та нестандартного текстильного виготовлення. Воно досить широко описує те, чим я займаюся сьогодні, не обмежуючи роботу лише традиційним пошиттям одягу.
— Після таких різних проєктів що вам хотілося б створювати далі?
— Найбільше мене цікавлять речі, яких я сама раніше не робила.
Мені подобається отримати завдання, для якого спочатку немає очевидної відповіді. Тоді потрібно думати, експериментувати, перевіряти різні матеріали та конструкції й поступово знаходити рішення.
Що більше таких проєктів я роблю, то більше можливостей бачу. Досвід одного проєкту потім несподівано допомагає вирішити зовсім інше завдання.
Тому мені хотілося б і далі працювати саме на перетині костюма, текстилю та нестандартного конструювання — над проєктами, де від мене потрібне не тільки виконання, а й пошук способу, як перетворити складну ідею на реальний об’єкт.
Професійний шлях Каріни Глоби почався задовго до переїзду до США, але саме в Лос-Анджелесі багаторічний досвід роботи з одягом і текстилем отримав новий масштаб.
Сьогодні її робота може починатися з сотень ярдів тканини або з питання, як змусити частину костюма від’єднатися в точно потрібний момент. В одному випадку рішенням стають спеціально побудовані лекала та робота з багатометровою формою, в іншому — серія тестів, що приводить до прихованого магнітного механізму.
Об’єднує ці проєкти один принцип: готового способу реалізації спочатку немає.
І саме пошук цього способу став однією з центральних частин роботи Каріни Глоби з костюмом і текстилем.
